Стіна без вікон

Лана йшла дрімучим лісом і наспівувала, щоб не думати про темні кущі.

Між соснами раптом з’явився голубий будинок. Біля нього стояв зовсім маленький дім — ніби для ляльки.

«Хто тут живе?» — прошепотіла вона й торкнулася стіни.

Усередині щось тихо стукнуло. Вікон не було.

Лана дістала мамин телефон і сфотографувала. На екрані маленький дім вийшов розмитим, ніби хтось намазав його молоком.

«Гаразд. Я не сердита», — сказала вона й поклала біля порога печиво.

Потім Лана побігла до голубого будинку, озираючись

Печиво не там

Лана повернулася наступного дня. Печиво біля маленького дому було розкришене, а поруч лежав червоний папірець із намальованим годинником.

«Хто це зробив?» — прошепотіла вона.

З кущів почувся рівний “цок-цок”. Лана пішла на звук і вийшла до маленького кафе біля узлісся.

За столиком сидів бородатий чоловік у фартусі.

«Я годинникар. Тут час інколи стрибає», — сказав він і показав кишеньковий годинник із подряпаним склом.

Поруч дівчинка в жовтій куртці хихикнула.

«Я Марічка. Не годуй той дім печивом, він кришки не любить!»

Лана підняла мамин телефон, щоб сфотографувати годинник, але екран став молочний